Майже кожного дня ми вдягаємо символ свободи й бунтарства, вдягаємо те, що колись виставляли на виставках і навіть нелегально перевозили в СРСР. Історія джинсів має бути почутою!
У 19 ст. їх вдягають золотошукачі (навіть без пошуків золота зрозуміло чому вибір впав на них — цупкі й витривалі). Репутація робочого одягу давала про себе знати — ніхто й не мріяв про пару нових синіх Levi Strauss.
Однак у 1930-х шиються джинси і для жінок (до того це був лише чоловічий одяг). Джинси стають вперше ознакою свободи (зручно!) і символом незалежності. Водночас репутація «не дуже» залишається, але вже грає на руку — джинси стають символом того, що важкі часи минуть (війна закінчиться і знову можна буде вдягати «красивий» одяг, а не зручні джинси).
У 1950-ті роки почалася «джинсова революція» (дякуємо Елвісу Преслі, Джеймсу Діну та Марлону Брандо). Кумири носили джинси, виконуючи ролі борців зі звичним порядком речей. Щобільше, вперше джинси стали сприйматися як сексуальний одяг. У 1952 році на жіночих джинсах вперше з’явилася «блискавка» — це був наче ляпас консервативній моралі.
У 1960-х всі пацифісти, рокери й хіпі, звичайно, в джинсах (в іншому одязі революції погано робляться, кажуть).
У 1972 році вперше джинси одягли мешканці французького курорту Сен-Тропе. Носіння джинсів набувало символічної функції — люди у віці одягали ці штани, щоб продемонструвати свою молодість, енергійність і сексуальність. У 1970-ті роки джинси привернули увагу деяких кутюр’є. Джинсові моделі починають створювати Dolce&Gabbana, Gavalli, Helmut Lang та інші.
Сьогодні нам не потрібно переховувати джинси, відкладати цілі зарплати на них чи боятися осуду суспільства через синій денім. Але інколи, надаючи їх, варто задуматись скільки зусиль було покладено для цього і, скільки великого було зроблено в джинсах.
